Жовтий маршрут

Капітан Георгій Павлович Чернов уже двадцять років борознив моря та океани, але ще ніколи його так не хвилювала одна маленька подія. У Гельсінкі, під час екскурсії в Тампере, він виявив, що його улюблений іменний годинник зник. Ті самі, що він отримав у день випуску з морського училища. Гравірування на кришці – Г.П. Чернову – за відданість морю» – була для нього священна.

Георгій Павлович не міг повірити у просту втрату. Він згадав, що напередодні хтось блукав його каютою, і з того часу його підозри не давали йому спокою. Винуватець мав перебувати на борту, і капітан вирішив його знайти.

Тривожні підозри

Час минав, і корабель пройшов Азорські острови, де екіпаж поповнював запаси продовольства. Блакитні води Атлантики, що потопають у густому тумані, надавали місцем особливої таємничості. Капітан уважно стежив за командою. Першими під підозру потрапили молоді матроси, але їхні чесні обличчя та важка робота самі за себе говорили.

На островах Зеленого Мису Чернов звернув увагу на штурмана Клімова, який надто нервував при кожній згадці про годинник. Величні пальми, колоніальні фасади Праї та безмежне синє небо створювали контраст тривожним думкам капітана. Чи не міг він взяти їх випадково? – думав капітан. Але коли в Магеллановій протоці корабель потрапив у жорстокий шторм, а Климов із ризиком для життя врятував керманича, підозри відпали. Така людина не могла вкрасти.

Незабаром команда зіткнулася з ще одним випробуванням – їхнє судно натрапило на кита і дрейфувало кілька днів. Південний Тихий океан був безтурботний і водночас небезпечний. Поки матроси чинили пошкодження, капітан не припиняв пошуки, але розгадка вислизала. На острові Великодня, серед загадкових статуй моаї, увагу Чернова привернув механік Лебедєв – він завжди вовтузився з якимось загадковим обладнанням. Проте, з’ясувалося, що він лише готував камери для зйомок стародавніх статуй.

Розв’язка у Лондоні

Подорож тривала: Острови Кука з їхніми смарагдовими лагунами, берег Маклая, оповитий вічнозеленими джунглями, та бурхливий Веллінгтон… В Антарктиді капітан навіть обговорював пропажу з радянськими моряками, але й вони нічого не знали. Чи випадково, але після розмови з ними він раптом згадав: а чи перевіряв він усі куточки своєї каюти?

Коли корабель досяг Лондона, де сірий Тауер височів над Темзою, капітан вирішив остаточно розібратися з цією справою. Поки команда звіряла астрономічні прилади у Грінвічській обсерваторії, він провів ретельний огляд каюти. І що? Годинник знайшовся! Вони опинилися в глибині ящика столу, завалені картами та журналами.

Георгій Павлович посміхнувся. Стільки днів він підозрював усіх, окрім самого себе! З почуттям полегшення він знову надів свій годинник. Тепер вони стали для нього не лише символом відданості морю, а й нагадуванням про те, що іноді відповідь прямо перед очима.

Запрошення

Хочете пройти шлях капітана та відчути дух морських пригод? Вирушайте в подорож жовтим маршрутом з настільною грою «По морях та океанах»! Хто знає, які загадки чекають на вас?