Казка про Гензель та Гретель

У великому лісі на узліссі жив бідний дроворуб зі своєю дружиною і двома дітьми: хлопця звали Гензель, а дівчинку — Гретель. У бідняка було в сім’ї і мізерно і голодно; а з того часу, як настала велика дорожнеча, у нього й насущного хліба іноді не було. І ось одного вечора лежав він у ліжку, роздумуючи і повертаючись з боку на бік від турбот, і сказав своїй дружині зітхнувши:
– Не знаю, право, як нам і бути! Як ми будемо дітей харчувати, коли й самим їсти нема чого!
– А знаєш що, муженеку, – відповіла дружина, – завтра рано виведемо дітей у саму хащу лісу; там розведемо їм вогник і кожному дамо ще по шматочку хліба в запас, а потім підемо на роботу і залишимо їх там самих. Вони звідти не знайдуть дороги додому, і ми їх позбудемося.
– Ні, жоночко, – сказав чоловік, – цього я не зроблю. Невмоготу мені своїх діток у лісі одних залишати — ще, мабуть, прийдуть дикі звірі та й розшматують.
– Ох ти, дурню, дурню! – відповіла вона. — То хіба ж краще буде, як ми всі четверо станемо дихнути з голоду, і ти знай строгай дошки для трун.

І доти його пиляла, що він нарешті погодився.
– А все ж шкода мені бідних діток, – говорив він, навіть погодившись із дружиною.

А дітки з голоду теж заснути не могли і чули все, що мачуха казала їхньому батькові. Гретель плакала гіркими сльозами й казала Гензелю:
– Пропали наші голови!
— Годі, Гретель, — сказав Гензель, — не журися! Я якось ухитрюся допомогти біді.

І коли батько з мачухою заснули, він підвівся з ліжка, одягнув свою сукню, відчинив дверцята, та й вислизнув із хати. Місяць світив яскраво, і білі голяки, яких багато валялося перед будинком, блищали, мов монетки. Гензель нахилився і стільки набрав їх у кишеню своєї сукні, скільки могло влізти. Потім повернувся додому і сказав сестрі:
— Заспокойся й засни з Богом: він не залишить нас.

І ліг у свою постільку.

Щойно стало світати, ще й сонце не сходило — прийшла до дітей мачуха і почала їх будити:
— Ну, ну, піднімайтесь, ледащо, підемо в ліс по дрова.

Потім вона дала кожному по шматочку хліба на обід і сказала:
– Ось вам хліб на обід, тільки дивіться, перш обіду його не з’їжте, адже вже ви нічого не отримаєте.

Гретель узяла хліб до себе під фартух, тому що у Гензеля кишеня була повна каменів. І ось вони всі разом попрямували до лісу. Пройшовши трохи, Гензель припинився і озирнувся на будинок, а потім ще й ще раз. Батько спитав його:
– Гензель, що ти там позіхаєш і відстаєш? Дозвольте додати кроку.
– Ах, батюшка,— сказав Гензель,— я все гляну на свою білу кішечку: сидить вона там на даху, наче зі мною прощається.

Мачуха сказала:
– Дурень! Та це зовсім і не кішечка твоя, а біла труба блищить на сонці.

А Гензель і не думав дивитись на кішечку, він усе тільки потихеньку викидав на дорогу зі своєї кишені по камінчику. Коли вони прийшли до хащі лісу, батько сказав:
— Ну, збирайте, діти, хмиз, а я розведу вам вогник, щоб ви не змерзли.

Гензель і Гретель натягли хмиз і навалили його гора-горою. Багаття запалили, і коли вогонь спалахнув, мачуха сказала:
– Ось, приляжте до вогника, діти, і відпочиньте; а ми підемо в ліс і нарубаємо дров. Коли ми закінчимо роботу, то повернемось до вас і візьмемо із собою.

Гензель і Гретель сиділи біля вогню, і коли настала година обіду, вони з’їли шматочки хліба. А оскільки їм чути були удари сокири, то вони й подумали, що їхній батько десь тут-таки, недалеко. А постукував зовсім не сокира, а простий сук, який батько підв’язав до сухого дерева: його вітром розгойдувало і вдаряло об дерево. Сиділи вони, сиділи, стали в них очі злипатися від утоми, і вони міцно заснули. Коли ж вони прокинулися, довкола була темна ніч. Гретель почала плакати і говорити:
– Як ми з лісу вийдемо?

Але Гензель її втішав:
— Стривай трошки, поки місяць зійде, тоді ми вже знайдемо дорогу.

І точно, як піднявся на небі повний місяць, Гензель узяв сестричку за руку й пішов, шукаючи дорогу по голишах, які блищали, мов закарбовані монети, і вказували їм шлях. Всю ніч безперервно йшли вони і на світанку таки прийшли до батьківського будинку. Постукали вони в двері, і коли мачуха відперла і побачила, хто стукав, то сказала їм:
– Ах ви, погані діти, що ви так довго заспалися в лісі? Ми вже думали, що ви зовсім не повернетеся.

А батько дуже зрадів: його й так уже мучило сумління, що він їх самих покинув у лісі.

Невдовзі після того потреба знову настала страшна, і діти почули, як мачуха одного разу вночі ще раз почала говорити батькові:
– Ми знову всі з’їли; у запасі у нас всього лише півкарава хліба, а там уже й пісні кінець! Хлопців треба спровадити; ми їх ще далі в ліс заведемо, щоб вони ніяк не могли розшукати дороги до будинку. А то й нам пропадати разом із ними доведеться.

Тяжко було на серці у батька, і він подумав:
– Краще було б, якби ти й останні малюки розділив зі своїми дітьми.

Але дружина і слухати його не хотіла, лаяла його і висловлювала йому всякі закиди. Народне прислів’я говорить “Назвився грузде, так і лізь у кузов”, так і він: поступився дружині перший раз, повинен був поступитися і другий. А діти не спали і до розмови дослухалися. Коли батьки заснули, Гензель, як і минулого разу, підвівся з ліжка і хотів набрати голяка, але мачуха замкнула двері на замок, і хлопчик ніяк не міг вийти з дому. Але він усе ж угамовував сестричку і казав їй:
– Не плач, Гретель, і спи спокійно. Бог допоможе нам.

Рано-вранці прийшла мачуха і підняла дітей з ліжка. Вони отримали по шматку хліба — ще менше того, що його видано минулого разу. По дорозі до лісу Гензель скрушив свій шматок у кишені, часто зупинявся і кидав крихти на землю.
– Гензель, що ти все зупиняєшся і озираєшся, – сказав йому батько, – іди своєю дорогою.
— Я озираюсь на свого голубка, який сидить на даху і прощається зі мною, — відповів Гензель.
– Дурень! – сказала йому мачуха. — Це зовсім не твій голубок: це труба біліє на сонці.

Але Гензель все ж таки помалу встиг розкидати всі крихти дорогою. Мачуха ще далі завела дітей у ліс, туди, де вони зроду не бували. Знову було розведене велике багаття, і мачуха сказала їм:
— Посидьте тут, і коли вмиєтеся, то можете й поспати небагато: ми підемо в ліс дрова рубати, а ввечері, як закінчимо роботу, зайдемо за вами і візьмемо вас із собою.

Коли настав час обіду, Гретель поділилася своїм шматком хліба з Гензелем, який свою порцію розкришив дорогою. Потім вони заснули, і вже завечоріло, а проте ніхто не приходив за бідними дітками. Прокинулися вони вже тоді, коли настала темна ніч, і Гензель, втішаючи свою сестричку, говорив: –
Стривай, Гретель, ось зійде місяць, тоді ми всі хлібні крихти побачимо, які я розкидав, по них і знайдемо дорогу додому.

Та ось і місяць зійшов, і зібралися вони в дорогу, а не могли відшукати жодної крихти, бо тисячі птахів, що пурхали в лісі та в полі, давно вже ті крихти клювали. Гензель сказав сестрі:
– Якось знайдемо дорогу, але дороги не знайшли.

Так йшли вони всю ніч і ще один день з ранку до вечора і все ж не могли вийти з лісу і були страшенно голодні, бо мали харчуватися одними ягодами, які подекуди знаходили по дорозі. І так як вони притомилися і від знемоги вже ледве на ногах трималися, то лягли вони знову під деревом і заснули.

Настав третій ранок з того часу, як вони залишили батьківський будинок. Пішли вони знову лісом, але скільки не йшли, всі тільки глибше йшли в хащі його, і якби не наспіла їм допомога, довелося б їм загинути.

Опівдні вони побачили перед собою прекрасну білу пташку; сиділа вона на гілці і співала так солодко, що вони припинилися і почали до її співу прислухатися. Проспівши свою пісеньку, вона розправила свої крильця і ​​полетіла, і вони пішли за нею слідом, поки не прийшли до хатинки, на дах якої пташка сів.

Підійшовши до хатини ближче, вони побачили, що вона вся з хліба збудована і печивом покрита, та віконця ж у неї були з чистого цукру.
– Ось ми за неї й візьмемося, – сказав Гензель, – і поїмо. Я ось з’їм шматок даху, а ти, Гретель, можеш собі від віконця шматок відламати — воно, мабуть, солодке.

Гензель потягнувся догори і відламав собі шматок даху, щоб скуштувати, яка вона на смак, а Гретель підійшла до віконця і почала обгладжувати його віконниці. Тут із хатинки раптом пролунав пискливий голосок:
– Стуки-бряки під вікном. Хто до мене стукає до хати?

А дітки на це відповідали:
– Вітер, вітер, вітерець. Небо ясного синку!

І продовжували, як і раніше, їсти.

Гензель, якому дах припав дуже до смаку, відламав собі порядний шматок від неї, а Гретель висадила собі цілу круглу віконницю, тут же біля хатинки присіла і ласувала на дозвіллі — і раптом відчинилися навстіж двері в хатинці, і стара-стара старуха спираючись на милицю. Гензель і Гретель так перелякалися, що навіть випустили свої ласі шматки з рук. А стара тільки похитала головою і сказала:
– Е-е-е, дітку, хто це вас сюди привів? Увійдіть до мене і залишіться в мене, зла від мене вам ніякого не буде.

Вона взяла дітей за руку і ввела їх у свою хатинку. Там на столі стояла вже рясна їжа: молоко та цукрове печиво, яблука та горіхи. А потім діткам були постлані дві чистенькі ліжка, і Гензель із сестричкою, коли лягли в них, подумали, що до самого раю потрапили.

Але стара тільки прикинулася ласкавою, а по суті була вона злою відьмою, яка дітей підстерігала і хлібну хатинку свою для того тільки й збудувала, щоб їх приманювати. Коли якась дитина траплялася в її лапи, вона її вбивала, варила м’ясо і пожирала, і це було для неї святом. Очі у відьом червоні й далекозорі, але чуття в них таке ж тонке, як у звірів, і вони здалеку чують наближення людини. Коли Гензель і Гретель тільки-но підходили до її хатинки, вона вже злісно посміювалася й глузливо говорила:
— Ці вже попалися — мабуть, не вислизнути їм від мене.

Рано-вранці, перш ніж діти прокинулися, вона вже підвелася, і коли побачила, як вони солодко сплять і як рум’янець грає на їхніх повних щічках, вона пробурмотіла про себе:
– Ласо це буде шматочок!

Тоді взяла вона Гензеля у свої жорсткі руки і знесла його в маленьку клітку, і приперла в ній ґратчастими дверцятами: він міг там кричати скільки завгодно, — ніхто б його й не почув. Потім прийшла вона до сестрички, розштовхала її і крикнула:
— Ну, піднімайся, ледащо, натягай води, звари своєму братові чогось смачнішого: я його посадила в особливу клітку і стану його годувати. Коли він ожиріє, я його з’їм.

Гретель почала гірко плакати, але тільки сльози даремно витрачала — довелося їй усе, то виконати, чого від неї зла відьма вимагала. Ось і стали бідному Гензелю варити найсмачнішу страву, а сестричці його діставалися лише недоїдки. Щоранку пробиралася стара до його клітини і кричала йому:
– Гензель, простягни-но мені палець, дай помацаю, чи скоро ти відгодуєшся?

А Гензель просовував їй крізь решітку кісточку, і підсліпувата стара не могла помітити його витівки і, приймаючи кісточку за пальці Гензеля, дивувалася, що він зовсім не жиріє.

Коли минуло тижнів чотири й Гензель усе ще не жирів, тоді стару здолало нетерпіння, і вона не захотіла довше чекати.
– Гей ти, Гретель, – крикнула вона сестричці, – спритніш наноси води: завтра хочу я Гензеля заколоти і зварити – який він там не є, худий чи жирний!

Ах, як бідкалася бідна сестричка, коли довелося їй воду носити, і які великі сльози котилися в неї по щоках!
– Боже милостивий! – Вигукнула вона. – Допоможи ж ти нам! Адже якби дикі звірі роздерли нас у лісі, то ми б принаймні обидва разом померли!
– Перестань дрібниці молоти! — гукнула на неї стара. — Та ніщо тобі не допоможе!

Рано-вранці Гретель уже мала вийти з дому, повісити казанок з водою і розвести під ним вогонь.
– Спочатку займемося печивом, – сказала стара, – я вже піч затопила і тісто вимісила.

І вона штовхнула бідну Гретель до печі, з якої полум’я навіть назовні вибивалося.
– Полізай туди, – сказала відьма, – та подивися, чи достатньо в ній спеку і чи можна садити в неї хліби.

І коли Гретель нахилилася, щоб заглянути в піч, відьма збиралася вже прикинути піч заслінкою:
— Нехай і вона там спекеться, тоді і її теж з’їм.

Однак Гретель зрозуміла, що в неї на думці, і сказала:
– Та я й не знаю, як туди лізти, як потрапити в нутро?
– Дурниці! – сказала стара. — Та гирло ж у грубки настільки широке, що я б і сама туди влізти могла.

Так, підійшовши до грубки, засунула в неї голову. Тоді Гретель ззаду так штовхнула відьму, що та зараз опинилась у грубці, та й зачинила за відьмою пічну заслінку, і навіть засувом засунула. Ух, як страшно завила тоді відьма! Але Гретель від печі відбігла, і зла відьма мала там згоріти.

А Гретель тим часом прямісінько кинулась до Гензеля, відімкнула клітку і крикнула йому:
– Гензель! Ми з тобою врятовані — відьми більше немає на світі!

Тоді Гензель випурхнув із клітки, як пташка, коли їй відчинять дверцята. О, як вони зраділи, як обіймалися, як стрибали навкруги, як цілувалися! І оскільки їм уже не було кого боятися, то вони пішли в хату відьми, в якій по всіх кутках стояли ящики з перлами та коштовними каміннями.
– Ну, ці камінчики ще кращі за голяки, – сказав Гензель і набив ними свої кишені, скільки влізло; а там і Гретель сказала:
– Я теж хочу трошки цих камінців захопити додому, – і насипала їх повний фартух.
— Ну, а тепер настав час у дорогу,— сказав Гензель,— щоб вийти з цього зачарованого лісу.

І пішли — і після другої години шляху прийшли до великого озера.
– Нам тут не перейти, – сказав Гензель, – не бачу я ні жердинки, ні бруківки».
— І ніякого кораблика немає, — сказала сестричка. — А зате там плаває біла качка. Коли я попрошу її, вона, звичайно, допоможе нам переправитися.

І крикнула качечці:
– Каче, красуне! Допоможи нам переправитися. Ні містка, ні жердинки. Перевези нас на спинці.

Качечка одразу до них підпливла, і Гензель сів до неї на спинку і почав кликати сестру, щоб та сіла з ним поряд.
– Ні, – відповіла Гретель, – качечці буде важко; вона нас обох перевезе по черзі.

Так і вчинила добра качечка, і після того, як вони благополучно переправилися і деякий час ще йшли лісом, ліс став їм здаватися дедалі більше знайомим, і нарешті вони побачили вдалині будинок свого батька. Тоді вони кинулися тікати, добігли додому, увірвалися в нього і кинулися батькові на шию. У бідолахи не було жодної години радісної з тих пір, як він покинув дітей своїх у лісі; а мачуха тим часом померла.

Гретель одразу витрусила весь свій фартух — і перли і дорогоцінні камені так і розсипалися по всій кімнаті, та й Гензель теж став їх жменями викидати зі своєї кишені. Тут уже про їжу не треба було думати, і стали вони жити та поживати, та радіти.

А настільну гру за мотивами пригод Гензель та Гретель можна купити у нашому магазині.

Гензель та Гретель настільна гра

Настільна гра “Гензель і Гретель” створена за мотивами німецької народної казки, записаної та виданої братами Грімм. Цікаво, що Гензель – це зменшувальне від німецького імені Йоганнес, а Гретель – це зменшувальне від імені Маргарет. У казки про Гретель і Гензель існує й інша назва “Пряничний будиночок”. Історія розповідає про юних брата та сестру, яким загрожує відьма-людожерка. Відьма живе гли…

300.00 ₴

Купуйте зараз